Header Graphic

1. Слава Ісусу Христу! З чиєю допомогою ми відбули певний час нашого життя у цьому місті. Тут пізнання стає глибшим, і для нічого іншого вже немає місця, коли я тут. Тут, де тільки я і Бог. Тут пробудив в мені Ісус мене самого і я народився вдруге. Глибше пізнання Бога нашого Ісуса Христа дозволило мені збагнути просту істину. „Ти той, Хто спас мене ще до того, як я народився”. Треба відкритися Богові так само, як Він відкрився нам на хресті своєю смертю. Просто будь з Богом, перебувай у Ньому, і ти відчуєш щось більше – це є знаком того, що і Бог перебуває в тобі. Відчувши це один раз – не знатимеш іншого Бога, лише того, хто нагородив тебе духом пізнання. Отче, ви людина, яку до Вас мені не доводилось зустрічати. Ви той, хто пролив певне світло на моє розумінняпевних речей. Ви Богом послані, щоб могли свідчити про Нього, і за це я Вам вельми вдячний.

 

2. Я не знаю – що написати. Хіба подякувати Господеві й отцю за те, що я дістала підтвердження того, що, живучи так, як жила, і з цими ж гріхами, – ходила тими дорогами, що треба, і все ж таки йшла в правильному напрямку – до Бога. Дякую Богові і отцю за «Фундамент»! Цікаво. Життя вже вроді йде «згори» (хоч ще ніби і не жила), а ще тільки «Фундамент». Хоч, як сказати, як для Вічності, то – непоганий початок. Дякую! Але треба визнати, що цього могло і не статися в моєму житті. Дуже хотіла б пізнати Бога глибше. Тому що вже маю досвід великої Господньої любові. Нічого кращого у моєму житті не було. Але, якщо треба ще раз перейти через випробування тих терпінь, які я вже пережила... Я не знаю, чи відважусь. Перший раз було легше, бо не знала, що мене очікує. Якби знала, напевно ніколи б не пережила. Та й не від мене це залежало. Не те, що я не довіряю Божому Провидінню. Боюся болю. Не знаю, чи вистачить мені відваги... 

 

3. Для мене ці реколекції були сильним духовним копняком – болючим, але, вірю, оздоровлюючим. Принаймні зараз я відчуваю бажання (не знаю, чи готовність) нищити один зі своїх ідолів – духовність. Дякую, що Ви допомогли мені його в собі побачити. Дякую за Вашу відвертість і строгість. Мені страшно, я сумніваюсь..! Я не знаю..! Я не вмію...! 

 

4. Ці реколекції, це щось таке... деколи зовсім протилежне до того, про що знала раніше. Мені сподобалося. Хай за все буде прославлений Бог. Я знаю, що ще багато, особисто, в мені, потрібно буде перевернути з ніг на голову чи навпаки. Але це чудово! Дякую Вам і всім тим, хто підштовхнув мене до свідомості живого Бога. Деколи, під час реколекцій, мені було дуже важко: стиль викладу (складні слова чи «легкі» анекдоти...), самотність, вилізання наверх моїх чорних хробачків – здавалось, що ось-ось заберуть у мене здоровий глузд (якщо він є). Зрештою, навіть у тих важких моментах Господь мене не залишив, а вчив брати з цього для себе користь... Досі я гадала, що Бог – це щось таке або хтось такий, якого можна завоювати і привласнити побожністю, побіленим гробом (фарисейською поведінкою), духовністю, своєю силою волі... Гм... Просто, чесно кажучи, Господь через ці реколекції по великому рахунку все в мені перевернув. І от... я їду з деяким хаосом... тепер не знаю – закінчиться це все в моїй душі. Можливо, стану (або вже нею є) вар’яткою... а може...

 

5. Я дякую Богові за даровані дні, прожиті на цьому острові тиші, спокою і пізнання себе. Я побачила, що ці реколекції, принаймні зараз, не для мене, але я також не змарнувала цього часу. Багато чого не сприймалося, але багато з чого скористала. Можливо, що до такої духовності я ще не доросла, але ніщо не є випадковим. Напевно за ці дні Господь мене до чогось готував. Я впевнена, що через деякий час Господь мені відкриє те, що я почула тут. Що я придбала тут? Найперше – любов і більше зацікавлення Св. Письмом. Раніше крім розважання я майже не заглядала до цієї книги, мені було зовсім не цікаво, я майже нічого не розуміла. Для мене це була одна із звичайних книг, – попри все, що мені казали, що в цій книзі є наше спасіння, моє минуле, теперішнє і майбутнє. В ці дні в мене появлялись такі запитання: чому я її читаю, над нею розважаю? Чи справді я вірю в те, що тут написано і про кого написано? Напевно за цей час реколекцій я більше користувалась Св. Письмом, ніж за попередні три роки. Мені дуже сподобалось те, що Ви казали: завжди копати глибше. І зараз я цим так зацікавилась, що відчуваю себе ніби очевидцем подій Св. Письма. Так направду читаєш і якби переносишся в той час. Для мене це щось дуже нове. Я не думала, що можна так це переживати. Друге – не знаю – чому, але саме тепер я дуже відчула велику любов до свого Чину і до наших засновників. А так, то багато чого відкрилось щодо родинної проблеми і щодо особистого життя.

 

6. Відчувала, що в спілкуванні з Богом мені бракує якоїсь ланки. Зрозуміла, чого саме, на Ваших реколекціях – моє тіло не брало в цьому жодної участі, ба навіть заважало. Тішуся, що тепер можу пробувати єднати в молитві всю себе, а не тільки розум і серце. І це все – в лоні віри моїх батьків. Нове, несподіване, незвичне і радісне відчуття. 

 

7. Я благодарна Вам за реколекции. Они помогли мне глубже узнать себя и по новому познать Бога. Изменили мое мировозрение и отношение к себе и к другим людям. Думаю, что впереди меня ждет нелегкий путь, но очень искренне хочу пройти его до конца. Ваши реколекции имеют большое значение для людей. Хочется, чтобы как можно больше людей приезжало и сознательно менялись. 

 

8. Фундамент пройшов просто в якомусь захваті, ейфорії. Нарешті, можна тиждень зосередитись, мовчати і думати, думати, думати. Завжди хотілось глибше переживати свою віру, щось зрозуміти більше, щоб слова Біблії зазвучали. Перший тиждень був дуже важким. Гріхи інших людей, гріх Адама і Єви стали якимись вселенськими, великими. Але, коли я занурилась у себе, то стало просто страшно. Не думала, що в мені так багато і егоїзму, і нетерпимості, ненависті, і в той же час – страху. Хотілось відіпхнути від себе всі ці думки, в п’ятницю вже просто хотілось утекти звідси і ніколи більше сюди не приїжджати, щоб не бачити більше і о. Олега, і всіх людей, які були свідками цього страждання. Лише пізно ввечері, на молитві в каплиці, відчула якесь полегшення. Але я ще в дорозі, ще йду й переживаю. Як Він мене зустріне? 

 

9. Те, що пишу, – це лише знак, що Бог діє. Я не можу мовчати... бо саме тут зустріла Батька. Батька, якого шукала все своє життя (з притчі про блудного сина). Цю притчу не раз чула, але більше сприймала розумом, аніж серцем. Саме тут зрозуміла батьківське серце, і знайшла своє – «серце доньки». Доньки – незалежно від учинків. Тепер не боюсь, бо маю Батька, який піклується, а коли втечу, то чекає... чекає до останньої хвилини... Дякую Богові за Світло Божого Слова. Саме тут полюбила Його Слово. Відкрила себе в цьому слові, ... знайшла себе. Приснився сон... Приносили розслаблених дітей (деякі мали обличчя дорослих), їх тіла були слабкі, не могли самі пересуватися. Знайшовся якийсь незнайомець і сказав: „Я знаю як їх поставити на ноги! Віддайте їх мені”. Почалися щоденні тренування. Не пам’ятаю, щоб він жалів (які ви нещасні), але потроху навантажував, виховував, підбадьорював. Розумів їх біль, але зовні не показував. Для себе я зрозуміла, що я теж хвора. І тепер маю тренуватися щодня. Потроху, але щодня. Щодня приймати «ліки» – Боже Слово. Саме так я не тільки вилікуюсь, але пізнаю – яка є Воля Бога, не тільки на життя, але на кожний день. Він приготував найкраще... Те, що я тут, це і є Його Милосердя. Він перший вийшов на зустріч. Я щаслива, що я в Християнстві. 

 

10. Дякую Богові, отцям-єзуїтам, через яких на нас сходить Боже милосердя. Отримала духовне і фізичне очищення. Було дуже важке пережиття, переосмислення, яке я до кінця не усвідомлюю і своїм людським розумом не можу пізнати. Відчуваю, що до кінця цих реколекцій мене привів тільки Святий Дух і віддав у руки Милосердного Батька. Це таке сильне пережиття, що іноді думаєш, що збожеволієш і страшно думати про наступну хвилину, і тут бачиш «світло в кінці тунелю». Богу слава і подяка! 

 

11. Я вдячна Богові, що мені даровано таке «велике і незбагненне» – пізнати чи радше досвідчити, що я грішна... Що нутро моє – то безмірне пекло і марність, і сама я – ніщо... і лише Бог може це все змінити. То була пізнана «щаслива провина», воістину щаслива, бо лише тут, коли досвідчила, що впала, і падала все своє життя, лише тут по-справжньому відкрила Божу Любов і Його безмірне Милосердя!.. Це правдива зустріч з Богом... Я вважала, що пізнала Бога, що знаю, що я є грішницею, але це все знав лише мій розум. Серце опиралося цьому... і лише тут правдиво досвідчила це. Воістину ці дні святі Господеві. Я відкрила для себе, що десь глибоко в серці я завжди боялась глянути у вічі розп’ятому Христові, бо добре знала, що це не Юда, це мої гріхи Його розіп’яли, це все я... лише я... Я пізнала, що я в усьому винна, тільки я... і вже більше не бачу винних, окрім себе самої... Лише тепер я побачила по-справжньому той безмежний океан любові і прощення в очах Христа. Цей досвід, справжній досвід Любові Бога перевернув увесь мій старий спосіб бачення... світу... себе... свого минулого... навіть Бога... Отче, я дякую Богу за Дар Вашого життя, за те, що через вас помер «старий Адам» і воскрес до нового життя «Новий!...» 

 

12. Для мене реколекції – як Божий дотик. Хіба можна описати стан душі тоді? Хочеться описати свої духовні враження. А їх словами важко описати, тому що коли говориш, щось втрачаєш. Я не хочу цього втрачати. Тільки тепер починаю розуміти, що таке мовчання. Це – як скарб. На цих реколекціях ми дуже мало мовчали. Тому я відчуваю провину, що не дотримувалась умов і правил. Дуже дивно, але хочу тепер мовчати у своєму житті. Тому що мої слова були дуже грубі, вони руйнують. І ще одне відкриття: я себе зовсім не знаю. Я – не я. Те, що було зі мною – то якесь механічне створіння з набором правил гри, зі страхами, з потребами вписуватись в звичайний ритм життя, яке нав’язували суспільство, школа, вулиця, робота. Я геть була загублена в усьому цьому. Нещасне створіння, замкнуте в вузький простір під назвою «життя». Щоб бути успішним, треба було бути першим, проштовхуватись, щоб тебе не задавили, виділятись, давати про себе знати іншим: це я, я жива, чому ви не любите мене і не помічаєте? Я страждала, що не мала тих якостей для виділення, відокремлення. Бажання було, якостей не було. Розчарування. Розгублення. Розірвання. І віри сильної не маю, тому що тоді б кричала до Бога: „Хочу прозріти, спаси мене!” Якась пасивність. Єдине, що з дитинства мучить, – це пошук любові. І не тому, що це щастя, сенс життя. Просто з цим я народилась. І тільки шукала. І не знаходила. І що ж відбулось тепер? Сиділа тихенько на дорозі, в пилюці, в брудному одязі, з розірваною душею. Не кричала. А Господь сам мене знайшов. Лагідно, ніжно, дуже тихо. Ці реколекції – це Погляд Божий в мої очі, які я ховала. І все. Слова не потрібні. Поезія, музика, сльози. Я не знала себе саму. В мені – безодня – відображення Божої безкінечності. Єдине прошу в Бога – не втратити цього, щоб це залишилось в душі назавжди. 

«Я – снежинка, раставшая в теплых руках, 

Я – слезинка Твоя, поднялась в Небеса...» 

І це зберегти можна тільки тоді, коли передати це іншим, не важливо, яким способом. Це і є справжня молитва. Потрібно дуже обережно до всього відноситись – до дітей, до страждаючих (а страждають всі), до покинутих, до стареньких, до тварин особливо, до квітів, до природи. Обережно відноситись до думок. Думка – матеріальна. Треба очищувати простір, який навколо нас. Може це наївно, якось дуже по-дитячому. Але тепер мені не страшно бути самою собою, більше того, тепер важко приховувати внутрішню здатність до якогось вибуху. Велика радість бути безумним. Всіх люблю! Дякую за все! 

 

13. Вдячна Богові за час цих реколекцій, а також і Вам, Отче, за їх проведення. Були всі умови, щоб їх добре пережити. Ваша мова могла би бути трошки простішою – як для мене. Дякую за вкладену працю і духовне керівництво в часі цих реколекцій. Дякую! 

 

14. Дякую Богу за можливість пережити четвертий тиждень ігнатіанських реколекцій тут, в Хмельницькому. П’ять років тому, переживши перший тиждень цих реколекцій в Польщі, я, по закінченні, написала своє найбільше побажання: аби у нас на Україні люди мали змогу при потребі пережити ці реколекції на рідній мові, з прикладами з нашої ментальності і уривками української поезії. І Бог почув мої прохання, і ось ми переживаємо ці реколекції на Україні, де кожне слово влучно попадає і діє. Дякую отцям Єзуїтам за таку можливість. Особливо дякую отцю Олегу за те, що розрівняв мої «мозкові завитки», вструснув всі сформовані поняття, розвернув їх на 180° і перевернув все з голови на ноги. Отче, Ви навчили мене відчувати присутність живого Ісуса і прагнути пізнати Його волю. А мені тепер потрібно навчитись жити так, як того хоче Бог. Дякую щиро Вам, отче Олег, і нехай Бог благословить Ваше покликання і працю, а також Ваше Згромадження, а Мати Божа нехай захищає Вас. 

 

15. Дякую Господу за цей час, насправді благословенний. Багато чого я зрозуміла для себе, певні справи поназивала своїми іменами, подивилася як би зі сторони. Дуже добре, що є так багато часу на особисту молитву, бо в щоденному житті цього так бракує. Є час, щоб добре відпочити і виспатись – СУПЕР! Мала більше очікування щодо індивідуальних розмов, розумію, що кожний священик веде по-своєму, але очікувала якоїсь внутрішньої допомоги. Можливо, це чисто моє суб’єктивне... Але в загальному – дякую за цей час. Нехай Вас Господь благословить. 

 

16. Реколекції були для мене особистою зустріччю з Богом. Це одні із щасливих днів у моєму житті. Може, по-людськи, я не все використав вповні, але багато чого зрозумів і відкрив для себе сенс мого священницького, монашого, християнського і людського життя. Я реально зрозумів, що молитва, це все моє життя, кожен удар серця і мить думки. Бог насправді мене кохає і це я пізнав у моїх недоліках, коли Бог мене знайомив з моїми гріхами, щоб я міг легше і свідомо їх зректись. Щастя для мене – це прагнення Бога, шукання Його і перебування з Ним. Я так багато пізнав, що лише вистачить віддати час Богу і за це Йому дуже вдячний. 

 

17. Ісусе коханий, дякую Тобі, що спровадив мене в цю обитель, де в атмосфері тиші, святості й молитви злетів час. Дякую Тобі, Ісусе, за зустріч з о. Олегом, через якого Ти говорив, дивився і навчав, допомагав пізнати в собі Людину. Щиро вдячна о. Олегу за те, що допоміг відкрити ще одну сторінку духовного досвіду – відчути в серці Божу любов – та хіба про це можна сказати словами?... Любові навчити не можна – її треба передати. Подивляю любов о. Олега до Бога, його силу духу, глибину мудрості та всесторонні знання психології людини. Воістину, провадити до Бога можуть ті люди, які впроваджують у життя Програму Христову, які живуть за Біблією. Тому науки о. Олега заставили переглянути характер молитви, реакцію на світ та його подразники, навчили вміння володіти собою, щоб зближатись до Бога. Думаю собі, як же корисні такі духовні вправи священикам і про те, як бракує Україні таких провідників Духа! Господи! Благослови працю всіх організаторів цих реколекцій. 

 

18. О, Боже, Ти знаєш, що творилось у мені, як я перебувала в цьому реколекційному домі 2 роки тому перший раз на першому тижні (вів реколекції о. Генрік) – плакала і питала Бога: за що мені таке – велике і так багато і таке цінне. Зараз я просто в заціпенінні (на іншій планеті). Слів нема... Не можу підібрати. Тільки просто кажу: дякую цьому дому. 

Медитація: 

Між свідомістю і забуттям, 

Поміж смертю і своїм життям 

Я стояла. Душа так страждала... 

Коли скінчиться все це? Не знала. 

В голові блукали думки, 

Бруд з душі відмивала слізьми. 

Знову падала, знову вставала, 

На колінах півночі стояла. 

Матір Божа, до Тебе молилась. 

Знов і знов я на себе сердилась. 

Я чекала. Душа завмирала. 

Це скінчиться колись, я знала... 

Залишили емоції всі... 

Я стою одна на Землі, 

Милість Божа мене огорнула, 

І, нарешті, я спокій відчула. 

Дякую Вам, дорогий отче, що все це я змогла пережити! Сама б я і не знала, що моя душа потребує такого лікування. Ви навчили, Ви скерували, і, навіть, примусили провести цю «шокову терапію для душі». Не пам’ятаю, де саме, але в Старому Завіті знайшла таку фразу: „И дам вам пастырей по сердцу   Моему”. Виходить, що Господь кожній душі підбирає того пастиря, що їй найбільше потрібен. Я вдячна Йому за Його вибір для мене. Я вдячна Господу, що я знов змогла взяти участь у реколекціях. Отче! Ви навіть не уявляєте, скільки справ за цей тиждень я мала зробити! Але Господь потурбувався, і вони всі вирішились без моєї участі. Тому й не сумніваюсь, що для мене участь у реколекціях була конче необхідною! От аби мені ще можна було рот зашити і телефон відібрати – було б взагалі чудово! Дякую! Дякую! Дякую! Ой, я забула про ігнатіанську безпристрасність! Отже спокійно, без емоцій скажу, що реколекції для мене не були успішними, бо я Вас не ненавиджу (шуткую). Але, якщо серйозно, то я безмірно вдячна Господу за цей реколекційний дім, за цей тиждень, за Вас, за те, що я отримала, а також за те, що втратила. Іду в світ з надією наново навчитись любити людей. I will be back! Я повернусь сюди! 

 

19. Ви знаєте, отче, щось то для мене трохи дивна річ – писати Вам листа, хочеться, та вважається це не зовсім доречним. Отак частенько „граючи в шахи сама зі собою”, я викопую всякі свої неусвідомлені спонуки до дій чи бездіяльності на цю тему. Я здається просто не звикла спілкуватися з кимсь, хто не входить у групу „ровесників”. З останніми якось простіше, вони ж такі як я. І питання чи я взагалі звикла до серйознішого спілкування! Боюся, чи то відповідальності, чи то сама не знаю чого? З іншого боку якось воно не виглядало б гарно, коли б я не написала, бо кожного дня цю думка за мною ходить – не зігнорувати Вашого духовного батьківства. Ви ж не просто, хоч як сказали, акушерка. В цьому процесі „народження” – і Ваша молитва, і ціле попереднє життя з його здобутками. Те все, що відбулося, має величезне значення в першу чергу, звичайно, для мене, але можливо для Вас воно теж не „буденність”. Проминуло три тижні. Що бачу? Спочатку була розгубленість і страшна ностальгія за тишею кладовища у Гречанах, чи радше за чимось глибшим. Ностальгія й далі є, але не в таких поглинаючих масштабах. Зараз намагаюся просто слухати, чекати, спостерігати для того, аби „скласти вічні обіти свого життя”, бо видається, що тепер наступний вибір, яким би він не був, буде остаточним. Тут вже не дитячі забавки і спонтанне пірнання в те, чого просто захотілося. Стараюся й далі щоденно розважати в такому ж дусі, як не реколекціях. Іноді не вдається і розумію, що не це є певні причини, не залежні від мене. Але, коли вдається, то самі знаєте як то є... Сама не зауважила, що пишучи, вживаю такий тон, а може стиль, який фактично не використовують для спілкування з поважними священиками. Так пишу, просто для себе, то ж прошу: не візьміть за зле, в даному випадку по-іншому не виходить. 

 

20. На цих реколекціях зрозуміла, що моєму християнству бракує чогось найголовнішого – зустрічі з Богом як з Любов’ю. Не те, щоб я вже зустрілась, але тепер цього ДУЖЕ прагну. Без цього немає сенсу все інше. 

 

21. Так страшно подумати, що цього тижня не було б... Я, зазвичай, люблю, коли Бог так второпно у відповідний момент мене «обломує», але те, що пережила тут за кілька днів зруйнувало всякі мої припущення та сподівання. Мені завжди глибоко в серці було шкода духовних сліпців, що змилились зі шляху і не там шукають істину, і Ви знаєте, так інтригуюче є приймати своє ж співчуття... Не знаю, чи зможу колись досвідчити щось прекрасніше за те, щоб посеред раю попасти в пекло і в центрі пекла віднайти рай... Дорогий о. Олеже, дякую, що були поруч в цій унікальній мандрівці. Так хочу, щоб вона продовжилась, тому дуже прошу, не забувайти re-cor-dare (бачите, зразу пригадалось, а в УКУ два роки товкмачили її, і ніц з того). Слів для вдячності бракує... 

 

22. Шановний Отче! Взяв у руки листок і не знаю, що написати. Дякую Вам за Вашу працю, за Ваші дуже цікаві реколекції та проповіді під час Божої Служби. Мене дуже вразила глибина Ваших лекцій. Від’їзжаю звідсіля з якимось смутком та жалем за цим тихим місцем, від’їзжаю, щоб знову сюди повернутись, у цю Духовну Оазу в нашому безбожному світі. Духовні вправи навчили мене дивитись в глибину Святого Письма, бачити себе у біблійних персонажах, а тому більш відчувати серцем. Це перші кроки у моїй практиці ігнатіанського метода молитви, але я вірю, що повертаючись сюди, знову навчуся більш глибокої молитви, молитви серцем. 

 

23. Враження – це щось глибоке, яке закарбувалось не в розумі, а увійшло глибоко в моє серце. Це щось таке, чим я зможу жити в подальшому житті. Це те, чим я можу ділитись. Мій стан, коли я приїхала сюди, я хочу описати віршем: 

Ось Ти стоїш 

Перед дверима 

Моєї темної душі, 

І просиш, просиш відчинити, 

А там неначе у глуші. 

Нема мене... ?! 

Боюсь відкрити... 

Боюсь впустити я Тебе, 

Бо Ти просив мене «любити», 

Мене ж натомість гнів трясе. 

Ось Ти стоїш, 

Говориш стиха: 

„Устань душе і відчини, 

Бо Я прийшов тебе спасти 

І просвітити серед тьми”. 

На цих реколекціях Господь достукався до моєї темної душі. Пролив світло туди, де був морок. Хоча я йому не віддала всього, бо це мені було заважко, але там, де з’являється світло, там темрява зникає. Дякую Богові, що у чудесний спосіб через Ваше посередництво провадив мене через шлях пізнання своєї гріховності, що дав відчути себе у Любові. Зовнішність відповідає внутрішньому станові. Нарешті я це втовкла у своє життя. Коли я приїхала сюди, то у моїй душі була велика чорна хмара з дощем. Хоча я не дотримувалась мовчанки, зранку просипала медитації. Але Бог подарував мені ту радість, що у моїй душі засвітилося сонечко. Хоча воно ще ледь-ледь вилізло із-за хмари, але всежтаки вилізло. Як думаю, що такі реколекції потрібні. Бо коли людина залишається сам на сам із Богом і своєю гріховністю, тоді вона міняється. А хто не хоче мінятися, той втікає із хірургічного стола розрізаним, випотрошеним, але не злитим Божою Любов’ю. 

 

24. 24 липня мав операцію в онкологічній лікарні, де мені видалено пухлину на правому плечі. 6 серпня почав І тиждень реколекцій, 26 серпня закінчив ІІ тиждень реколекцій. То був час інтенсивного оздоровлення, очищення місця для Бога та інтенсивна Божа дія в серці. Вилікувався також від алергії, яка мучила більше 10 років. Я щасливий і спокійний. 

 

25. Під час цих реколекцій я пізнала Божу любов. Я тільки на третій день зрозуміла – що твориться у моїй душі, в моєму серці. Там я побачила біль, смуток, велику ненависть, великий страх. Цей тиждень, тиждень мовчання, мені дуже допоміг. Допоміг пізнати те, що у мені в середині, те, що мене болить і мучить. Коли я сюди їхала, то думала, що можна буде розмовляти зі всіма, хто знаходиться на цих реколекціях, але це не так. Можливо, це мені допомогло, що я була сама, тільки з собою і з Богом. Я могла пізнати все своє життя. До цих реколекцій я жила якось по-іншому. Не можу навіть описати – не по-християнськи, а ці реколекції все в мені перевернули. Я хочу навернутися, хочу знову ходити до храму, знову молитися до Бога. Мені дуже тут сподобалося, я б ще хотіла побувати на реколекціях. Мені хочеться розказати всім, що це таке, що за відчуття, яке полегшення в серці і на душі. Мені навіть не хочеться звідси їхати. Але я впевнена, що ще сюди повернуся. Я знову буду переживати це, але ще глибше і глибше. Дякую Вам, отче Олег, за все, що ви для мене зробили, за Вашу допомогу, настанови. Без Вашої допомоги, прикладів, розмов я не змогла би це все пройти сама. Ви мені дуже допомогли. І я Вам дуже за це вдячна. Мені би хотілось, щоб більше людей знало про реколекції, щоб вони пройшли і також пережили те, що пережила я, відкрили себе для Божої любові. Щоб зрозуміли, що Він завжди з нами. Він ніколи нас не залишає. Я не хочу звідси йти, мені тут дуже подобається, тихо, самотність, тільки ти і Господь. Як би було можна, то я би тут залишилась. Додому чомусь не хочеться, там завжди шумно, там нема тиші. На цих реколекціях я пережила те, що не змогла пережити вдома. Перед моїми очима промайнуло майже все життя, все те, що я робила – добре і погане. Я навіть не знала, що реколекції можуть так лікувати, лікувати ті рани, які болять і не можуть загоїтись. Я вилікувала рани не повністю, але буду робити все можливе, щоб вилікувати рани серця і душі. Дякую Вам, отче Олег, за все, добро, любов, відвертість, строгість. 

 

26. Реколекції... для мене це було виверненням душі навиворіт. Я завжди дивилась тільки на гладеньку лицьову сторону, а тут вивернула її всю повністю навиворіт. Побачила усі її вузлики, рубці, побачила всю ілюзію своїх думок і поглядів. Також це було як розтин моєї душі живцем, без наркозу. Найболючіше те, що я сама ж його робила. Але зі мною завжди був Господь. Він тримав мою руку і я поволі розтинала свою душу. Сантиметр за сантиметром я бачила усі свої рани, гній, бруд, усю себе. З кожним кроком ставало дедалі страшніше і болючіше, хотілося кинути все і втекти, але не мала ж я бігти з напіврозрізаною душею. Господь і далі тримав мене за руку, і так я дійшла до останнього сантиметра. Тепер в мене залишився лишень непомітний шрам, але я знаю, що час і його розсмокче, і цього я боюся, не хочу цього, хочу, щоб цей шрам постійно нагадував мені про те, що в мене всередині, моє правдиве нутро. Дякую Вам, отче, за те, що асистували при моєму розтині, допомогли побачити джерело того гною і бруду. Ваша праця – нелегка, скільки ж то розтинів треба оглянути, проконсультувати, щоб правильно відбувались, але я вірю, що «нагорода ваша буде велика!». 

 

27. Дякувати Богу, моя «корона» потроху повзе вниз. Безмежно вдячна Вам, о. Олег, за те, що з Вашою допомогою Бог діє і в моєму житті. Шкодую тільки про неслухняність у виконанні вправ. Але це також виявилось частиною мого «діагнозу». Дякую за розуміння того, що бажання бути «сірою мишкою» не йде від глибини і щирості серця. Хоча й надворі осінь, в мені просипається надія. Інколи, завдяки тиші реколекційного дому і осіннім кольорам природи я відчувала, що під товстим панциром моє серце починає ворушитись. 

 

28. Дорогий о. Олег! Дуже Вам дякую за прекрасні реколекції. І взагалі за все. У мене було таке враження, як у казці, чогось вона мені виплила з дитинства. Точно не пам’ятаю, але... Дівчина у прекрасному палаці, хазяїн якого – страхіття (зачарований принц). Якщо хтось його полюбить, то він звільниться від цього прокляття. І от вона ходить по кімнатах, всюди дуже гарно, все зручно, навіть у дрібничках, для щасливого життя, заморські страви, прекрасна музика, яка звучить навіть і в саду. Хазяїна вона не бачить, тільки чує його голос, який дає їй вказівки, а потім уже і спілкується з нею. У неї час обмежений (не пам’ятаю, скільки днів). І от, перебуваючи в такому оточенні любові, вона полюбила того, хто цю любов створив, чи, можна сказати ще, дав їй. Коли час вийшов, страхіття появилось, боячись, що і цього разу ніхто його не полюбить, але дівчина уже побачила його добру душу і уже любила його. Чари впали. Отакі у мене прекрасні відчуття були у вашому реколекційному домі. Я ходила як та дівчина і у всьому відчувала турботу і любов до нас, реколектантів, у всіх продуманих дрібничках, зручності, у чистоті і касоті. Божа любов чеез Вас і все це просто взивала до нас. Дякую! 

 

29. Пахвалёны Езус Хрыстус! 

Шаноўны кс.Алег! Вітаю Вас з Мінска з Беларусі! Маю жаданне даць водгук, выказаць свае пачуцці і перажыванні пасля рэкалекцый, “аддаць доўг”. Едучы да дому мела добрую магчымасць каб прааналізаваць гэты дараваны Богам час. Пад час рэкалекцый быў і час і вельмі добрыя умовы (асабліва навакольныя могілкі) каб задумацца над сваім жыццём, над тым што атрымала ад Бога, як гэтымі дарамі распарадзілася.  

Зразумела адну рэч. Некалі у пачатковай школе нас вучылі любіць і берагчы прыроду. Чыталі мы апавяданне пра чалавека, які вынайшаў бетон, якому абрыдла балота пад нагамі да той ступені, што ён вырашыў забетаніраваць не толькі сцежкі, тратуары, але увесь зямны шар. Рэзультат канешнеж ведаеце. Памятаю як тады з дзіцячым запалам абараняла Боскае тварэнне, як асуджала таго чалавечка, а зараз бачу, што зрабіла тое ж з сабою – замуравала сябе. З Вашай дапамогай я атрымала малаток і пэўную “інструкцыю” як ім карыстацца, за што хачу шчыра падзякаваць. Вас жа прашу аб малітве, каб магла трываць у пастановах і прыйсці на спатканне з Панам не з пустымі рукамі. 

 

30. Шановний отче Олег!  

Вже майже тиждень намагаюся написати Вам про свої враження і думки щодо реколекцій, але навіть хвилини не буваю одна і не маю часу щоби зосередитись і викласти те, що так хочу Вам сказати. Я була не права, коли казала і думала, що Вам буде важко мене зрозуміти. І чим більше я думаю про все, що Ви казали і перечитую мабуть вже вчетверте збірку Ваших віршів, тим більше я в цьому переконуюсь. І переконуюсь в Вашій правоті. Зізнаюся, коли я їхала на фундамент, то сподівалася, що може в тиші і спокої я нарешті розслаблюсь і подумаю що робити далі. Але відпочинком він для мене так і не став. Коли тебе практично ізолюють і залишають наодинці з власними думками плюс до того ще й вказують їх напрямок, рано чи пізно ти відчуваєш дискомфорт і опиняєшся перед вибором, поставивши собі конкретне питання - чи готова ти бути чесною сама з собою чи ні... І врешті решт ти думаєш, ну добре, ок, припустімо, що так - я готова бути чесною з собою, все одно то тільки мої проблеми і не обов'язково потім про них комусь розказувати…аж раптом ти розумієш, що якщо ти опираєшся (а чого ти, власне, опираєшся?), значить тобі є що приховувати. І тут починаються реколекції… Далі Ви знаєте. Усвідомлюю, що пройшла лише фундамент і не можу мати повне уявлення про те що таке реколекції. Але пишу про те, що відчуваю. Як є. Я поїхала за одним, а повернулася з чимось зовсім іншим і набагато важливішим. Я зрозуміла, як я помилялася. Я маю тепер абсолютно інші цінності і прагнення. Намагаюся вилікувати себе від ілюзорної іншості і хворобливого патріотизму, простити всім, в тому числі й собі (що насправді зараз найважче), любити і приймати людей такими, як вони є. Я зрозуміла що значить не противитися злу. Ненавидячи його, я лише підсилюю його силу і вплив на мене. Пам'ятаєте – краще запалити одну свічку у темряві, ніж усе життя проклинати пітьму. Я роблю все можливе щоби позбутися схильності постійно звинувачувати когось іншого і страху перед відповідальністю. Я усвідомила, що гріх – це не те, що ми вже зробили (чи не зробили!), а те, що ми можемо зробити. Гріх – в голові. І то велике щастя насправді, коли він проявляється і стає очевидним. Найгірше, коли пр отягом всього життя ти так і не зрозумів, що ти зрадник, боягуз чи вбивця. Бо тобі все життя здавалося, що ти ніби нікого не вбивав і не зраджував. А насправді тобі просто не довелося у цьому наочно переконатися. Через страх. Я молю Бога, щоб Він показав мені всю мою ницість і слабкість, а також про те, щоби Він допоміг мені пережити це і очиститись. Мені здається, ні – я маю віру, що Він мене чує. Я усвідомлюю, що я лише на початку свого шляху. Дякую, отче, що живете зі мною в одному світі, і говорите зі мною моєю мовою. Я дуже сподіваюся, що в мене буде можливість приїхати до Вас і продовжити те, що розпочала. Маю в цьому велику потребу. Та, очевидно, що це буде не раніше, ніж через рік. Бажаю Вам добра і Божої підтримки. І ще раз дякую. Отче, по дорозі до Києва я раптом повністю, слово в слово, згадала монолог Мавки. "О, не журися за тіло…", пам'ятаєте? Господи, як же це було для мене важливо саме тоді! Ви можете зараз повірити в те, що колись я грала Мавку в шкільній виставі і лише зараз зрозуміла про що були її слова… 

 

 

31. Коли я тільки-но ввійшла – 

Відчула себе трохи дивно. 

Мені хотілося тепла, 

Хотілось рідної людини. 

Та дні ішли, за ними йшли години, 

На медитаціях мені повзли хвилини. 

Я змарнувала час свій на зусилля, 

Це привело до повного безсилля, 

Це вибило мене із колії, 

Куди несли усі ці течії? 

Втопилось серце. Душа захлинулась. 

Обличчя зблідло. Очі почорніли. 

І світ мій зник. І Бога вже нема. 

О, людоньки, куди ж це я прийшла? 

Ну а довкола – цвинтар. Це не смішно. 

Я думаю: отут помру і я. 

Але вже зранку все було по-іншому, 

Поволі поверталося життя. 

Тут час не той, і дні не ті, години, 

Тут кожна мить твоя, безцінна і єдина. 

Одна розмова – про ціле життя. 

Не можеш написати про усе, 

Бо «все» тут тільки-но почалось. 

Життя і біль. Лікує і пече, 

У тебе вже нічого не зосталось. 

Але найкраще в серці почуття – 

Коли його відчути знову зможеш. 

Коли усе пояснить до пуття, 

Людина добра в цьому допоможе. 

Я вдячна: Небу, Господу і Вам! 

За все прекрасне і за те незриме. 

За те, що показали новий раз 

Моє життя – його життя – Єдине! 

І завтра не забуду я про це, 

Я віднесу це в серці – Закарпаттю, 

І запалає полум’я святе, 

Ви навчите запалювать багаття. 

 

Звичайна собі мить. 

Звичайна хата з комином, 

На росах і дощах 

Настояний бузок. 

Оця реальна мить – 

Вже завтра буде спомином, 

А після завтра 

Казкою казок. 

 

32. Слава Ісусу Христу! Мабуть багатьом з нас життя поділилося на два етапи: до і після реколекцій. Супер. Результат аналізу на СНІД виявився негативним. А це вже клас, живемо. Перший день після реколекцій я літала з радості. Вперше у житті відчула, що хтось може мене любити такою як я є насправді, що Бог мені прощає. Я розмовляла з багатьма духовними особами, але завжди, з моїм характером, відчувала з ними дискомфорт. А тут ні страху, ні встиду, ні осудження. І на кінець блудниці ще почути, що ти «добре вихована». Я в шоці!!! Такою любов’ю людина сама нездатна любити. Саме такої любові найбільше прагну, і прагну роздавати її всім, все, що буду робити, хочу робити лише з любові, а не з обов’язку – як до тепер. Я відчула в серці, що лише з Богом можу творити повноту – і це саме те, чого мені постійно бракує. А вчора знову прийшла пустка, біль розриває серце, заздрість, ненависть. Читати притчу про блудного сина і слова про скопців далі не можу спокійно. Але хоч і щось далі не найкраще, то, нарешті, це я, а не дівчинка з книжки. ДЯКУЮ. 

 

33. Отче, я так Вам і не подякувала. Не наважилась підійти. Тому передаю Вам велике людське ДЯКУЮ за все (і за ту напівпосмішку перед останньою розмовою). Зараз, це єдине, що я можу зробити. Про решту буду вже домовлятись з вищою інстанцією. Читаю Ваші вірші і розумію, що дарма я так Вас боялась, що ви мене розуміли у моїй убогості. Є одна річ, з якою Ви мені асоціювались – гостре лезо ножа. Хоча спілкування було обмеженим, але зізнаюсь, все-таки спостерігала і аналізувала Вашу поведінку (і не лише по відношенню до мене), вибачайте. Господь і тут відкрив мені очі на мою помилку. Проте для мене Ви залишаєтесь ножем, котрий вже не небезпечний, а корисний. Тому ріжте, коліть егоїзм і затверділість сумлінь, відкорковуйте глибоко закорковані серця. Нехай Господь веде Вас далі Своїми стежками, обдаровує Своєю благодаттю і береже. Оце вже звичка багато вам говорити. Хотіла б ще стільки сказати і спитати. Проте, думаю я лише епізодичний персонаж у Вашому житті, і не впевнена, що маю на це право, тому сходжу зі сцени. 

 

34. Спасибі Вам, що нас учили 

Уздріть себе оком душі, 

Щоб розпізнати ми зуміли 

Хто ми насправді і чиї. 

Багато сил Ви приложили, 

Щоб зрозуміти ми змогли, 

Що найцінніше і важливе – 

Це є гармонія в душі. 

Тільки питання чи цей час 

Вплинув на нас як добра дія, 

І хто який був учень з нас – 

То це він сам вже зрозуміє. 

   Реколектанти 3-ого тижня 

 

35.Я думаю, що Ваш світогляд чимось трохи схожий до мого. Ви казали, що я підпадаю під вплив «авторитетів» (філософських текстів напр.), але і Ви також підпадаєте під ті ж впливи, і це видно із Вашого способу мислення – постмодерного. І тому, я думаю, що якщо і колись Богові вдасться зустрітися зі мною, а мені з Богом (по-справжньому), то тільки шляхом, який я бачу після цих реколекцій, бо назад шляху немає. Дякую Вам за вашу «нерасположенность» під час розмов. Це мене більше навчило, аніж лагідність інших душпастирів. 

 

36. Дорогой, отец Олег! Спасибо Вам огромное за информацию о книжном сайте. Книга Энтони де Мелло «Осознание» оказалась очень кстати. Там  как в зеркале увидела очень близкие переживания моей души. Ещё до Пасхи поняла, что хождение в храм – это всего лишь рефлекс и сняла с себя этот груз, Бог достоин  более искреннего отношения. Движение надо начать вглубь, но что касается самого действия, то здесь пробуксовка. В последний период жизни я потеряла общение с Богом через ритуалы, мессу и т.д., поняла, что в очередной раз вместо свободы прорвалась в клетку, только стены этой тюрьмы другого цвета. В конце концов чувство полного тупика, одиночества и отчаяния привело к мысли что,  изменения произошедшие во мне, очень поверхностны, а копать надо вглубь: « всё внутри нас». Так что «Осознание»  стало подарком Свыше ко дню рождения, хочется, чтобы не только физического. Дай Бог чтобы удалось проснуться, найти Путь и идти по нему. Как то недавно, стоя в храме, посмотрела на великолепное украшение внутри, на красоту и благолепие, масштабность постройки и поняла, что сколько же усилий, времени, веры необходимо для того, чтобы внутренний храм – я стал действительно Храмом, а не проходным двором. Все дороги ведут в Рим, а дороги моей души уже давно ведут меня в Тибет. Ещё раз: «СПАСИ ВАС БОГ!» 

 

37. На цих реколекціях я пережила те, що не змогла пережити вдома. Перед моїми очима промайнуло все життя, все те, що я робила: добре і погане. Я навіть не знала, що реколекції можуть так лікувати, лікувати ті рани, які болять і не можуть затягнутися. Я не повністю вилікувала рани, але я буду робити все можливе, щоб вилікувати ці рани на серці і душі. 

 

Це було щось таке, чого я насправді ніколи не переживала. І, незважаючи на те, що мені і не вдалося пережити глибоку медитацію, а я обмежилася лише роздумами над своїм життям, я зрозуміла багато речей, які раніше лише думала, що розуміла. Все у вашому розумінні релігії і Бога мені дуже близьке. Я розумію, що так воно і є, хоча чому – до кінця ще не знаю. Напевно проблема в тому, що я не навчилася ввійти в стан медитації, в якому, я відчуваю, - це можна пережити і усвідомити. Але попри те все, цей тиждень допоміг мені відчути Бога, якого я і раніше відчувала, але не так. Я зрозуміла, що гріх, молитва, любов Бога – це щось не те, що я уявляла. Хоча до кінця що це – я ще не знаю, але твердо переконана, що я на правильному шляху, за що Вам щире «дякую»!!! 

 

38. Щиро дякую Богові за те, що через Вас, отче Олег, віднайшов мене, загублену і залякану, майже вмираючу, простягнув мені руку допомоги і виволік мене з багнюки, яка скувала моє серце, душу, тіло, відібрала в мене розум і волю, заліпила мені очі – щоб не бачила, вуха – щоб не чула, писок – щоб не волала до Бога про порятунок! Тепер я відчула себе звільненою, спроможною любити і бути любленою, прощати і бути прощеною. Розумію, що стою ще тільки на початку шляху до Бога, що йти мені ще ціле життя. Але тепер в мене є зірка, яка вкаже мені правильний шлях – це очі Марії. Очі, в яких я побачила глибинне сяйво і відчула безмежну любов. Очі, які відкрили для мене Ви, отче Олег, і яких я вже ніколи не забуду і не зраджу. Дякую Вам за вашу відданість, за вашу сміливість занурюватись в наші проблеми і почуття, за вашу чуйність, за Ваше духовне керівництво. З великою повагою і пошаною... 

 

39. Sława Isusu Hrystu! Dorohyj Ojcze! Pereproszuju, szczo tak budu kaliczyty ukraińsku mowu. Ja wże w Warszawi, siohodni napysała test z gramatyky, może zaliczu joho. W ponediłok maju duże ważkyj egzamen z Tradycyj Antycznyh i Biblijnyh, tomu w cyh dniah starajusia hotuwatysia ( jakoś duże pomałeńku meni cia pidhotowka jde ). Ja czasto zhaduju Waszi słowa z propowidej i rekołekcij, do mene Boh czerez Was promowyw, tomu ja Jomu i Wam duże wdiaczna. Pamjataju pro Was w mołytwi, Wy takoż czasom zgadajte pro mene hrisznu. Meni duże podobajetsia odyn z Ps : 

                Boże, Ty Boże mój, Ciebie szukam; 

                Ciebie pragnie moja dusza, 

                za Tobą tęskni moje ciało, 

                jak zeschła ziemia, spragniona bez wody. 

               W świątyni tak się wpatruję w Ciebie , 

               bym ujrzał Twą potęgę i chwałę. 

              Skoro łaska Twoja lepsza jest od życia, 

              Moje wargi będą Cię sławić... (Ps 63)  

Diakuju, szczo Wy je. Załyszajtesia z Bohom! Sława Isusu Hrystu! 

 

40. О. Олег. Дякую, що розбудили мене. Ніби ожила. Щось у мені перевернулось, прокинулось, згадалось, що в минулому було легко, світло, багато любові. Я дуже вам вдячна. А також за усвідомлення своїх гріхів і почуття сильної безпорадності перед ними. Дякую за надію, за нагадування про милість Божу. Реколекції такі нам дуже потрібні. Дай Бог, щоб лодочка в морі доплила до цілі. Прийміть капельку любові від своєї учениці, а недостойної раби Божої, .... 

Субота, 840. Медитація. Львів, я в монастирі жіночому чисто з цікавості. За компанію. І в ці дні до Львова привезли плащаницю. Ми радісно гуртом пішли до неї. Черга не сильно велика. Настрій нормальний. Роблю крок до плащаниці і раптом чую, як зсередини починаю плакати, далі плач переходить у ридання. Так що доки я проходжу повз неї, то виходжу як вижатий лимон. Тоді я просто здивувалась, нічого не розуміючи. А так як жили ми недалеко, 5хв. ходьби, то і наступні три дні знову ішли до плащаниці і кожен раз зі мною, помимо моєї волі, було це ридання. Я дивувалась, але ніхто мені не міг цього пояснити. Сьогодні ранком ця ситуація стала реальністю, я «бачила» зраненого Ісуса на плащаниці і ніби ще раз все проходила, але вже по-другому, реально. Аж сьогодні зрозуміла, що то був Дух Святий, Ісус, сам Бог, а я Його не впізнала. Дякую вам. 

 

41. Про реколекційний дім Отців Єзуїтів у Хмельницькому приходилось чути чимало доброго і ось нарешті я сама в цьому переконалась. Як чудово, що такий дім існує і що в ньому є люди, які віддано допомагають іншим віднайти шлях до Бога. Щиро дякую за глибокі введення до молитви, за вміння подати перлини ігнатіанської духовності, за інтригуюче слово, яке заставляло думати і поринати в таємницю серця і світу, щоб віднайти там Бога, за промовисті і повчальні життєві приклади і за поезію. Я особисто почувала тут себе як у домі люблячого Батька, бо тут справді відчутна присутність Бога. В світлі Божого Слова я краще зрозуміла останні події в моєму житті, віднайшла внутрішній мир і з новими духовними силами повертаюсь у буденність. Тут я зігрілась у променях Божої любові і в мене велике бажання поділитись цим з іншими. Велике дякую. Все було чудово! 

 

42. О, Боже, то неможливо пережити ту печаль 

того роз’ятреного серця. 

Мій Боже, Ти любов, а не печаль. 

Будь-ласка радість дай 

І хай сміється людське серце. 

Коли дивишся на скошену траву зверху, вона вся кострубата, жовта... Коли ж на неї сядеш, то побачиш чарівний світ Божий: тремкі листочки, підростаючу травичку, ніжні ягідки суниці. Дякую за радість Воскресіння моєї душі. 

 

43. Трудно сразу, до конца, осознать, чем для меня стали эти реколекции. Начало было, когда я увидела кладбище. Костел среди кладбища, хорошо, что я не боюсь могил. А вообще в этом что-то есть. Самое интересное, что ожидала одно, а получила совсем другое. Интересный взгляд, интересный подход. Такое видение вещей, событий, глубина вхождения в образы… Все оказалось созвучно моей душе. Я очень благодарна, так как никогда до этого не думала, что Библию можно так читать – представлять, как-будто это ты; переживать самой все…и переносить в действительность, свою жизнь. О такой глубине я и не думала. Конечно, у меня мало что получилось. Эмоции, и как оказалось и знания, мне мешали. Надо стать «пустым бамбуком» (я про это много читала, но не могу еще почувствовать). Главное, что есть большое желание. И было два момента, когда что-то получилось, просто оказалось что больных точек много, а это огромная работа. Спасибо большое за ваш труд, за ваши «эксклюзивные» реколекции. Вы сняли с меня груз раздвоенности – что мне приходится в своем костеле молчать о своих любимых книжках. А восточные мистики меня тянут, как магнит. Но я воспринимаю это как мудрость. Ничего случайного нет. Я бы хотела все тижні пройти с Вами (я получаю столько ответов и новый взгляд на поэзию, которой я не сильно увлекалась). С огромным уважением и благодарностью. Так хочется научиться самой так все видеть, чувствовать… 

 

44. Багато змінилося в моєму житті після реколекцій, хоч ніяких зовнішніх змін не відбулося, але все одно погано, болить, якась туга, і  чим би не займала голову, в якому б товаристві не була, якби не сміялася  постійно відчуваю "все щось не так". Хочу бути на самоті, в тиші. Мені приходила думка попробувати ще раз поїхати до вас на реколекції 3 раз в серпні, але ще не знаю чи це добра думка і чи вийде. 

 

45. Бог подарував мені тиждень чудових реколекцій, за що я Йому дуже вдячний. Безпосередньо відчув на собі істинність слів Ігнатія Лойоли, що не багатство знань, а внутрішнє розуміння і насолода задовольняє і насичує душу. Був час, коли я збільшував і збільшував знання про Бога, зокрема натхненний словами пророка Осії 6.6 «Любові хочу, а не жертви, і знання Бога понад всепалення». Але Бог дав почуття пересичення і в якійсь мірі розчарування, щоб я зупинився. Перебуваючи тут, зрозумів, що знання Бога не можуть бути виключно теоретичними. Вірю, що в своєму милосерді Він дасть благодать пережити зустріч з Ним. Раніше прагнув беззаперечно, тепер чомусь маю в серці страх, невпевненість. «Фундамент», можна сказати, пройшов на «ура», а цей перший тиждень часами було важко. Якщо на фундаменті часу для медитацій було достатньо, зараз чомусь не вистачало. 

 

46. Після фундаменту ненавиділа Вас розумом і любила серцем. На ІІ тижні переконалася, що розум мій немічний і жити серцем правильніше. Дякую Богу за те, що Ви є. Цей реколекційний будинок буде порожнім без Вас. Повертайтеся скоріше!!! 

 

47. Уяви собі, що ти дивишся свій улюблений багатосерійний фільм. І він так тобі подобається, що ти в ньому хочеш зіграти якусь роль. Ти шукаєш кастингу до цього фільму всіма можливими способами, але знайти не можеш. Отож, ігнатіанські реколекції, – це не тільки вказівка, як отримати роль, але і гарантія, що її отримаєш у фільмі під назвою «Моє життя з Ісусом». І хоч не завжди виходить, хоч часто міняється сюжет фільму з триллера на комедію, чи навпаки, яке це щастя відчувати, що ти не тільки граєш роль, але із режисером яким є Ісус, ти пишеш сценарій до фільму. І повір, вкінці фільму в титрах не написано тих, хто дивився фільм сидячи на дивані, але всіх тих, хто зіграв навіть найменшу роль. Я продумувала десятки разів, як виразити те, що я пережила під час реколекцій, але своїх слів бракувало. «...Але я приходжу перед Тебе. Ось я, художнику над художниками, як скрипка в Твоїх люблячих руках, зосереджений і вільний, під твоїми пальцями, що шукають за мною, я даюся, щоб одружитися з Тобою в поцілунку любові, а нашою дитиною буде Мелодія, щоб світ співав» (Мішель Куаст). Дякую за те, що я була собою на розмові з Вами. Ви навіть не можете уявити, скільки «хворих» стереотипів зламала в мене новина про те, що ви курите. Жоден священник, монах чи викладач УКУ, яких я знаю, до того би ніколи не зізналися. Вни «ідеальні». Супер. Куріть дальше. Бажаю вдало залагодити справи в Ірландії. 

 

48. Слава Иисусу! Здравствуйте, отец Олег! Пишет Вам …. Если помните, я была на рекколекции. Я до сих пор испытываю восторг от этой недели, которую я провела в Хмельницком у Вас. Помню, когда я села в поезд, то перед сном я так благодарила Бога, что эта неделя была в моей жизни, что именно Вы вели эти рекколекции, что я имела возможность послушать такие интересные лекции. Хотя у меня получилось только несколько медитаций (так, что пришло прощение и осознание). Особенно мне помогли личные беседы. Вы так отвечали, что все ложилось прямо в душу. Но самое важное (на мой взгляд), что я смогла найти папу. Помните, что Вы сказали, что надо с мамой сначала проработать все больные точки. Я спросила: «Почему не с папой?» Вы: «С папой тяжелее». И Ваша фраза «Какие отношения с отцом, такие и с Богом» стала главной. С папой мы 5 лет не общались, он женился, уехал в … и не давал о себе знать. В общем, там сложилась история. Но в этом году, видно очень захотелось наладить отношения с Богом, я твердо решила найти папу. Это плод реколлекций. Так что спасибо Вам большое. Удивительно, но как только я решила это твердо, это получилось за 1 день!!! Так что наш папа увидел своих детей и внука! Накрыл стол, вкусно угостив и выпив, я услышала, что он по-настоящему любил только нашу маму!!!  И что он очень рад нас видеть, что мы его нашли. Это просто чудо!!! … Я в следующий раз обязательно куплю диктофон. Главное, чтоб попасть к Вам. С наилучишими пожеланиями…. 

 

49. Обіцяла вчора написати, але не встигла… Хотілося мені сказати про моє Lectio Divina й те, чим були реколекції, перед тим, як прочитати Ваші міркування. Це звичайно лише мій погляд, але не можу сказати, що стала від цих обох речей розумнішою, більш творчою, краще бачу подіїї… Хоча думати почала логічніше, послідовніше. Колись, після розважання, відчувала, що можу йти проповідувати, катехизувати і дуже цього хотіла. Тішилася пізнанням чогось нового. Тепер я би трохи боялася щось говорити про Бога, чогось навчати. Більшим є прагнення краще побачити себе через Божі слова, а не віднайти матеріал для «шикарної» проповіді. Чи тут діалог з Богом це показування Ним справжньої мене? Я можливо не маю досвіду стосовно того чим є справжня молитва, тому не годна її уявити. На разі все. 

 

50. Пише Вам …..  . Я мала можливість бути не на одних реколекціях і вже встигла виробити своє бачення щодо їх проведення. Проте розмова, в якій одна знайома сестра-монахиня ділилася пережитим під час реколекцій, дещо змінила мої уявлення. Власне, те, як проходили реколекції, сам спосіб мені припав до душі і той досвід, який пережила Вона вплинув і на мене . Я подумала: «От би мені потрапити на такі реколекції. Дуже би цього хотіла». Пройшло зовсім небагато  часу і я дізнаюся, що є можливість поїхати на такі реколекції. Понад усе прагну відкрити своє серце для Ісуса, щоб Він діяв у мені і відкривав Себе, Свій правдивий  Образ. Часто буденність мене поглинає, я відчуваю біль і гублю щось, що є дуже дорогоцінним. Дуже не хочу, щоб моє християнство було формальним, щоб моя віра зводилася лише до побожних практик. Хочу відкрити для себе правдивого Ісуса, хочу спілкуватися з Ним, чути Його Голос! Прагну рухатися вперед і зростати у Бозі. Зараз роздумую над монашим покликанням, останнім часом земні, життєві речі втрачають для мене цінність, відчуваю як внутрішньо Ісус перемінює мене, але не можу зрозуміти, чи, справді, Він кличе мене… Ці реколекції можуть стати відповіддю, хоча, можливо, я зрозумію, відчую це раніше, ще до їх проведення. Але, незважаючи на це, я дуже хочу взяти в них участь, бо це є ще один крок до Бога, можливість краще пізнати Його, пізнати себе, побачити глибини своє душі, про які я не здогадуюся. Моя найбільша мрія – це реалізація формули: Божа Воля = Моє життя! Але часто людська неміч, слабкість перешкоджає цьому. Думаю, що реколекції є тим потрібним допоміжним засобом, який додасть справжньої християнської відваги, сили і допоможе мені повільними впевненими маленькими кроками її впроваджувати у життя. 

 

51. Отец Олег! Спасибо за эту неделю рекколекций. Конечно, я в начале испытала огромную радость, что Вы приехали. Я думала, что Вы еще в Голландии. Для меня очень важно, что я повторно слушала I  тиждень из тех же уст (как в университете - очень важно, когда лектор и практик - один и тот же преподаватель). Теперь к моей радости пришла грусть и растерянность - на последней беседе Вы меня выбили из коллеи, очень сильно стукнули. И я вообще не понимаю где я нахожусь в своей жизни. В прошлом году мне было легко, а даже отдохнула, узнала ответы на какие-то вопросы. А в этом году очень тяжело, устала, как после месяца работы. Я понимаю, что выбор должна сделать сама. Но как? Умом не получится. А сердце рвется на части. Очень хочется, чтоб что-то получилось, но какие будут "плоды" не знаю. Огромное спасибо за все. 

 

 

52. Так хочеться воскреснути, не вмерши; 

У небо, не страждаючи, ввійти. 

Знайомі істини я чую наче вперше, 

До мого серця промовляєш Ти. 

 

Хмельниччина – тут і моє коріння, 

Земля моїх батьків – це і Твоя земля. 

У єдності з усім Твоїм творінням 

До дому Батька повертаюсь я. 

 

Та час спливає – знову у дорогу… 

Столичний вир затягне знов мене. 

У вирі тім рятунком – погляд Бога. 

Не втратить би його – благаю я Тебе. 

 

Невдовзі повернусь – гречанський цвинтар, 

Бабусина могила за вікном, 

Каплиця, хрест і цей простенький вівтар 

Мені знов скажуть про Твою любов. 

 

Дякую Богові за те, що мене привів на ці ре колекції. Дякую Йому теж за Вас, отче, за Ваші слова, вірші, за Вашу любов до Нього, якою Ви з нами ділились. До зустрічі у жовтні – приїду на Другий Тиждень. 

 

 

53. Мені здавалось – мучениця я. 

Довкола світ мене не розуміє. 

І Бог – не Бог, а лиш примарливий суддя… 

Та Істина в моїм житті маліє. 

 

«Так гарно жити» - й легкість та буття 

Вбивала серце, душу, присипляла розум. 

Й в кущі тернин я, як загублена вівця… 

Й, о небо, ! – Господь сам прийшов мені на допомоку. 

 

Ти показав дорогу, як мені іти. 

Я грішниця, що віднайшла стежину, 

В кінці якої нема місця для мерця. 

А оживу, як з каяттям усе своє покину 

 

Аж поки шкіра не присохне до костей, 

Аж поки голос не зірветься з крику, - 

Як тільки лиш зненавиджу життя, 

Тоді лиш зможу йти з Тобою до загину. 

 

«Я – істина, дорога і життя». 

Пізнати правду: себе, світ і Бога. 

Та чи готова я побачити Христа, 

Що несе хрест, а я – плюю на нього? 

 

Це перший мій вірш. Чи останній? Прости мене, Боже, що я не така, як той грішник… 

 

 

54 Слава Ісусу Христу! Дяка Богові за те, що вже вдруге приводить мене на такі реколекції. Плодами духовними, які Господь дає, можу свідчити, що це не школа, не інститут, а академія – духовна академія пізнання Бога живого, оточуючого світу і себе – як слабку, грішну, але улюблену дочку Бога. Це допомагає. Шокували Ваші, отче, одкровення – саме тому, що багато з того, про що Ви говорили – переживала сама і сприймала як «кару Господню» - всі сумніви, кризи, розчарування і т.п. А зараз дякую Господеві за все це, як за духовний дар і досвід, який не отримаєш з книжок. Дякую Вам, отче, за глибину духовних знань, мудрість досвіду страждань, поезію серця і чутливу душу духівника, відкриту на служіння нам, грішним. Будьте благословенний. 

 

 

55.  Отче, що Ви зі мною зробили? Вчора прийшла на роботу і попросила бібліотекаря про поезії Ліни Костенко... Здивувалась, навіщо це мені …Я рідко плачу... можна перелічити на пальцях однієї руки випадки, коли я плакала за 12 років мого перебування в Ордені... а в останній вечір реколекцій ні з того ні з сього розплакалась...Щось відкривається в моїй душі, я ж трохи боюсь того, що можу відкрити - але розумію, що лише Правда може мене вилікувати...Дякую...

 

 

56. Щиро дякую Вам за той час, що був на ре колекціях. Можу сказати що у мене враження, ніби я розглядав пейзаж у вікно, вже ніби його майже вивчив, але виявилось, що це була лише тінь справжньої картини. З’явився лише промінчик сонця – і все заграло зовсім іншими барвами. Мушу сказати, що, роздумуючи, чому Ісус вибрав собі перших учнів саме на березі моря – простих рибалок, а не, скажімо вчених або просто освічених людей, щирих у своєму житті, можливо, він вибрав рибалок і через символічний зміст. Рибалка – ловити людей, хоча, можливо, просто на березі моря це була найпоширеніша професія. І тут задаюсь питанням: чому я приїхав на ці реколекції? Чи це моє. Адже маю багато різних турбот і на праці, і в костелі, і в сім’ї. Хочу приїхати на наступні тижні. Якщо Бог дає шанс розібратись в собі, де моє місце і як маю жити, треба ним скористатись. 

 

 

57. Шановний о. Олег! Безмежно вдячна Вам за ці чудові реколекції! Хоча, чесно кажучи, спочатку була налаштована трохи критично. Вдячна Вам за Вашу увагу і терпіння. Маю надію, що зерно, посаджене Вами, проросте і принесе добрі плоди. Хотіла б потрапити до Вас на 1 тиждень, але так далеко не загадую. Бажаю Вам наснаги в тлумаченні Істини таким головам як ми. Від всього серця запрошую Вас до нашої парафії. Дуже Вам вдячна! Дякую! 

 

 

58. Ojcze Olegu, bardzo dziękuję Ojcu za rekolekcje. Niech dla mnie były one obce, ale na pewno coś nowego się dowiedziałam, odkryłam i, możliwie, będę wykorzystywała. Dziękuję za mądre prowadzenie i wyrozumiałość. I jeszcze szczególnie dziękuję za poczucie humoru. Poczytałam wierszy Ojca: mi się spodobały. Napisane talenowicie i z odwagą, a też dużo w nich szczerości. Życzę dalszej twórczości na takim i wyższym poziomie.

 

 

59. Отець Олег, на цих ре колекціях я відкрила для себе багато нового і корисного, лікувала душу Богом, відчула дотик Бога і від того дивну радість. Знаю, що це тільки початок, що пошуки Бога будуть тривати все життя… 

«Боже, Ти Бог мій, 

Тебе шукаю пильно, 

Тебе душа моя прагне…» 

Основне, що я взяла з цих реколекцій, це відчуття того, що Бог мене теж шукає. І коли мені вдається відкритись на голос Божий, то я чую, що Він мене любить. Дякую за надію, яка з’явилась в моєму серці. Мені дуже сподобалося читати Святе Письмо, так глибоко вдумуючись і уявляти себе присутньою в біблійних розповідях. Чисто, як в мультику «Літаючий будинок». 

 

 

60. Своє серце в ударах стискаю, 

Крізь легені Твій дух пропускаю, 

Цілим мозком Тебе відчуваю, 

Довіряю Тобі, довіряю. 

 

Свою думку до купи збираю, 

Свою гордість з вершини скидаю, 

Свою радість Тобі залишаю, 

Довіряю Тобі, довіряю. 

 

Весь свій страх я Тобі поручаю, 

Перед обликом Твоїм вклякаю, 

І хрестом в Твої ноги лягаю, 

Лиш Тобі назавжди довіряю. 

 

Свою душу з уламків збираю, 

На дорозі Тебе зустрічаю, 

Вічним Богом тебе називаю, 

Довіряю Тобі, довіряю. 

 

Все, що знала, і все, що не знаю, 

Чим жила і від чого вмираю, 

Що люблю і чого не приймаю, 

Довіряю Тобі, довіряю. 

 

Кожне слово Твоє уявляю, 

Все життя своє перевертаю, 

У любові Твоїй помираю, 

Довіряю Тобі, довіряю. 

 

 

61. Отець! Щиро дякую Вам за те Слово Боже, яке Ви посіяли в наших серцях. Ці реколекції були для мене чимось новим у моєму житті. Замість очікуваної радості, теплоти, любові, я відчула сильний біль і крик моєї душі, яка волала про допомогу в Господа Бога; відчула своє серце, зранене гнівом, злістю, образами… Я відчула наскільки моя душа є бідна, хвора, зранена гріхом і придавлена ним. Медитування були важкими, багато чого я не розуміла. Проте тепер розумію, наскільки важливим є Слово Боже в нашому житті. Вдома Святе Письмо я не читала, а тим більше не медитувала, тому оці довгі роздумування і розважання були для мене важкою працею, але не марною. Зараз відчуваю наскільки є важливою присутність Слова Бога в нашій буденності, як почала зовсім інакше дивитися на деякі речі. Я дякую Господу Богу за цей благословенний час, за той подих свіжого повітря у моєму духовному житті; дякую тим близьким людям, які посприяли моєму перебуванню тут! Нехай Господь благословить Вас, отче, і тих всіх людей, які долучаються до рятування наших бідних душ. 

 

 

62. Скажіть мені, то в чому ж благодать? 

Прожити нам життя безгрішне 

Хіба що тільки це в моїх думках 

То де ж та істина? Реальність так невтішна. 

 

Кому дано п’ятнадцять років жить, 

А хтось і дев’яносто проживає, 

Та люди святість меншому дають 

І дев’яносто років «менше» прославляють. 

 

Своє те цінне, дороге життя 

В ілюзію думками, відкидають. 

А потім у молитві забуття 

«Навколішки» вже Бога прославляють. 

 

Потіха, радість, втома, забуття 

Є відчуття отримані від Бога. 

Чому ж тоді ту святість прожиття 

Віддав Ти «меншому», куди веде дорога? 

 

Один учитель є Господь Ісус. 

Йому я вірю і йому молюсь, 

І на колінах Богу приклонюсь, 

Бо в правду Господа Ісуса віддаюсь. 

 

 

63. Богу подяка за все. Я дякую Йому всіма силами душі. «У Мені перебувайте – а Я у вас!» (Йоан 15, 4). Бог знає, що найбільше потрібне, корисне і цілюще для моєї душі. Тому дарував можливість пережити той чай реколекцій. То св. Тереза попіклувалась, бо вже 2 роки ми дружимо, і вона мені товаришує на кожній молитві, сповіді, Св. Месі, розмові з духовним наставником, я ще не відчуваю того так явно, але вірю в то, і бачу результат, він є однозначно, убогий, але є. Своє перебування в Бозі я бачу власне в такий спосіб як навчають Духовні Вправи св. Ігнатія. Я лише ще починаю пробувати, вивідую себе – чи це моє, щоб не витрачати дарма ні чийсь час, ні свій. У кожного свій шлях до Бога, за допомогою чого йти по ньому – важливе питання. Бог вкладає в серце прагнення пізнавати Його, перебувати в Ньому і також опікується щоб їх зреалізовувати в найліпший спосіб. Він знає що для мене добре, я знаю. Добре, не означає легке і комфортне. Але ніхто не обіцяв що буде легко. Ніхто не казав, що буде приємно, коли ввійдеш у власне болотко. Я не знаю чи в Святому Письмі десь є про комфортні і приємні шляхи до Бога, радше навпаки – вузька стежка, низькі ворота, втома. Але також і така радість, яка пронизує, така тиха радість і міцна. Тут мені було майже так добре, як в тому сонці на проповіді. Я повернусь додому зміцнена, от чи змінена – час покаже, але зміцнена точно, отримавши сили, бажання, натхнення до життя далі. Шановний отче Олег, дякую Вам, а Богові в першу чергу за те, що Ви є. попри всю Вашу мудрість, глибокі знання у Вас є багато покори, Ви потрафите не закладати собою Ісуса, дуже важлива така постава, вона допомагає відкривати Бога, а не Його слугу. Цінність того, що Ви робите, в повноті буде видна лише на небесах, ті плоди визрівши. Прочитавши Ваші вірші ще раз переконуюсь – кого Бог любить, того і випробовує. Що ж, Він і Сина Свого не жалів, але страждав разом з Ним, там, на Голгофі. Цікаво кому з Них було тяжче? У Вас добрий погляд. Очі – дзеркало душі. «Нехай Господь благословить тебе і охороняє Тебе! Нехай Господь світить обличчям Своїм до тебе та милує тебе! Нехай Господь оберне обличчя своє до Тебе і дасть Тобі мир!» (Числа 6, 24-26). Вибачте, що на «ти», в Біблії так написано. Ще дякую Богу, що помістив мене, на час реколекцій, прямо в «тепличні» умови, погода – моя улюблена, в кімнаті – ніяких сусідів, я сама цього дуже потребувала і мовчання можна було зберігати без проблем. Отець Олег, як Ви ставитесь до отця Брауна з оповідань Честерсона? Він досить цікавий, чи Ви таке не читали, а лиш дуже серйозні книги? Чи Ви смієтесь довго, від душі, вголос чи єзуїти того не роблять? Обіцяю Вас згадувати в своїй убогій молитві. Якщо хтось за когось молиться – це ніколи не буває зайвим. 

 

 

64. Слава Ісусу Христу! Вирішила написати кілька слів, хоч ще не отямилась після реколекцій може це і добре...Думаю, що все-таки на наступний рік мені потрібно буде пройти ще раз Перший і Другий Тижні, а не поспішати з Третім... Повторення справді не завадить... Якийсь дивний стан маю після цих реколекцій, зовсім інакше, ніж після попередніх... відчуваю, що повинна добре до цього придивитися, що в мені діється...Прошу про молитву і також пам'ятаю. Нехай Господь буде близько Вас і обдаровує Своєю благодаттю!

 

65. Я хочу подякувати Богу за те, що привів мене сюди. І відкрив мені мої гріхи. Дав зрозуміти хто я є по відношенню до Бога і хто є Бог по відношенню до мене. Збагнути ту велику Божу милосердну і всепрощаючу любов. Дуже бракує у світі таких реколекцій. В мене є велике бажання привести сюди всіх своїх рідних і знайомих, щоб вони пережили те, що пережила я. Господи, приведи мене ще нераз сюди.

 

66.  ....і настав день коли ризик зостатися в тугому сповитку бруньки став болючішим ніж ризик розквітнути......

Ми зрозуміли це сьогодні. Наталя просто почула і висказала мої слова, ні навіть не слова а спосіб мого існування, вголос. Я шокована досі...... Це було так очевидно, що я навіть не задумувалася що має бути якось інакше...тобто має бути інакше тільки щось інше, не я і не Його значення в моєму житті. Ви сказали це мені ще тоді на першій зустрічі..я памятаю... сказали що я намалювала собі картинку і підписала "БОГ"... Чому пишу про це зараз? Тому що через своє розуміння Бога я нерозуміла нічого іншого..не бачила нічого іншого...і не могла бачити. мені зараз аж страшно це усвідомлювати....просто я щойно це почула і ще втикаю що воно таке. Хочеться заритися в якусь нірку і.....нк, ви розумієте. Ми розмовляли про смерть і шлях душі після цього, місце в якому вона опиниться потім і т.д. Тоді я сказала що мені Байдужі всі ці речі коли я помру, єдине що я хочу це побачити Бога, все інше для мене не має значення, мені вистачить Його, бо я вже так давно на нього чекаю... І ось воно! Мені байдужі не лише ті речі, які будуть після моєї смерті, але також і все, що відбувається зараз. Байдужі друзі, робота, навчання, навіть батьки....все! Тому що я чекаю на Бога, чекаю на зустріч з ним, шукаю у всьому такого ж ідеалу як і він. А так як нічого подібного нема, я ось і кидаю все і всіх зразу як тільки воно перестає бути мені цікавим... Я не можу!!!! можна я приїду??? я попереджу обовязково. Мені потрібно випасти з цього світу...хоч трошки...Дякую що ви є.

 

                                                                   свідчення